Так званий "фінал чотирьох" Ліги націй УЄФА є доволі швидкоплинним турнірним форматом, а інакше б футбольна спільнота його б не сприймала в перші дні літнього сезону, коли наче ще недавно грали на клубному рівні, і зовсім незабаром знову гратимуть на клубному рівні… Тож футболу й без того досхочу — куди там ще й національні збірні. Але без них ніяк.

Напередодні ми вже побачили цікавий двобій із камбеком однієї з команд у сценарії — Португалія пробилась до фіналу, який для неї так само відбуватиметься на Альянц Арені в Мюнхені, а от хто складе пару "європейським селесао" — це вже окреме питання. Претендентів було двоє, і вони були варті один одного — яким би тривалим та важким не був би сезон, а у збірних Іспанії та Франції завжди знайдеться сузір’я талантів, аби ми надихались їхньою грою. Зустріч цих команд на Мерседес-Бенц-Арені в цьому плані виключенням не стала.

Цікавим та насиченим на події вийшов перший тайм цієї зустрічі. Такий собі антипод тому, що ми бачили за добу до цього в Мюнхені. Команди багато боролись, не гребували фолити, але коли свисток у руках англійця Майкла Олівера, то всі ці порушення раптово стають суто умовностями. Так було й цього разу — рефері дозволяв діяти жорстко, тож футболісти діяли жорстко.

І моментів гольових, звично, теж було багато за такого футболу. Спочатку нагнітали французи — але Сімон якось одразу дав зрозуміти, що він повністю читає гру суперників, і тому в їхніх небезпечних ударах насправді жодної неконтрольованості немає.

На відміну від випадів іспанців — у них був Мікель Оярсабаль, який устигав і роль "хибної дев’ятки" виконувати, і роль "справжньої дев’ятки", і ще й "десяткою" підробляв у вільний час. Дві гольові передачі на Ніко Вільямса та Меріно на 22 та 25 хвилинах відповідно самі ж нізвідки не могли прийти. І тоді почало здаватись, що ця гра видається якоюсь легкою для "Фурії Роха".

Таке враження проіснувало недовго. Хоча одразу ж після стартових хвилин другого тайму вболівальники Франції б радо хотіли почути фінальний свисток у цій грі. Бо на 51 хвилині пенальті на правому фланзі штрафного підкатом у ноги Ямала привіз Рабьо. І хоча там є дуже багато підстав знову поговорити про VAR у Німеччині на цьому "мінітурнірі", або хоча б про ракурси камер, із яких нас, можливо, вводять у оману, проте постраждалий ударом у правий кут одинадцятиметровий таки реалізував.

І майже миттєво Іспанія забила ще й четвертий гол, коли Педрі спочатку в центрі поля якось виборов для себе м’яч, а потім йому під удар на лівому фланзі штрафного покотив Ніко Вільямс у затяжній стінці. Однак ще за мить після цього Мбаппе самотужки повів м’яч до лівого краю чужих володінь, де проти нього необачно зіграв Порро, а сам Кіліан потім реалізував одинадцятиметровий пострілом ліворуч від центру поля.

Рахунок 4:1, зафіксували, видохнули, подивились на серію замін від обох команд — і знову до справи. Іспанія на 67 хвилині вже веде в п’ять голів! Шок! А це Ямалу вдалось у підкаті проштовхнути м’яч із гострого кута в дальній на правому фланзі штрафного з передачі того-таки Порро. Здавалося б, після такого вже не підводяться.

Проте не в тому випадку, коли в складі суперників є дебютант національної збірної, якому, вочевидь, було, що доводити. Раян Шеркі своєю появою на полі зробив просто сміхотворними спроби Манчестер Сіті збити його цінник у 40 млн євро, який виставив Ліон за рік до завершення контракту. Бо покласти красень гол ударом злету в зоні перед штрафним — будь-ласка, запустити Гюсто на правий край чужих володінь під простріл, який Вівіан потім переведе у власні ворота — теж можна.

І ще й викласти навіс із правого флангу на Коло Муані на дальню стійку на початку компенсованого часу — це взагалі неначе із заплющеними очима в нього вийшло. І все це зробило рахунок 5:4 — погодьтесь, тут уже пахне не розгромом, а божевільним камбеком. Камбеком, якого так і не сталось. Не вистачило часу.