Уже за підсумками першого дня літа 2025 року ми мали отримати остаточний перелік команд для участі в наступному сезоні української Прем’єр-ліги. Матчі-відповіді в обох перехідних дуелях мали відбутись цього дня, і бодай у одному з них глядачі точно могли розраховувати на сенсацію.

Колектив із доволі скромними ресурсами, але явно не надто скромними амбіціями під назвою Кудрівка з Чернігівщини хотів залетіти до "елітного" дивізіону, хоча ще кілька років тому грав на аматорському рівні. Такому ривку позаздрили б і в іспанському гран-прі Формули 1, яке мало відбутись пізніше цього дня. Проте для справжнього футбольного дива команді Василя Баранова треба було спочатку подужати полтавську Ворсклу на полі суперників.

І ще зробити це так, щоб перевага суперників за загальним рахунком двох зустрічей (2:1) кудись поділась після невдалого для Кудрівки номінально домашнього матчу на Оболонь-Арені кілька днів тому. Власне, звітна дуель розпочиналась у дуже схожому стилі з тим поєдинком — "зелено-білі" активно намагались забити швидкий м’яч. Але, на відміну від того ж протистояння в столиці, першими в цій грі відзначились саме представники Першої ліги.

Це насправді все змінило. На дев’ятій хвилині Скляр помилився з передачею назад через лівий фланг оборони, чим скористався Лєгостаєв із передачею до центру штрафного на Литовченка, а той у два дотики елегантно головою перекинув м’яч над воротарем. Як для гостей, то й такого успіху в атаці в першому таймі їм було достатньо, щоб потім грати без активних наступальних дій. А от Ворскла відповіла лише влучанням у поперечину від Салабая вже за мить після пропущеного, і на цьому все — агресивний старт забрав усі сили в команди Юрія Максимова до перерви.

Другу половину зустрічі Ворскла розпочала з влучання в ліву стійку власних воріт після удару із штрафного від Козака, але це був фактично єдиний момент гостей за час, що залишався до потенційного фінального свистка головного арбітра Миколи Балакіна. Але ми його так і не почули у відведений термін, і тут навіть не стільки короткотривала повітряна тривога винувата, скільки марнотратство гравців полтавської команди, на яке ми не втомлюватимемось нарікати.

Моменти Кане, Салабая, Павлюка — це все реальні гольові нагоди для того, щоб цей матч завершився після 90+ хвилин ігрового часу. Але команда Максимова за своє щастя не вхопилась, після чого була вимушена грати в овертаймах, де також була тривога й влучання в поперечину від Ндукве. Пробив би трохи нижче, був би красень гол із правого краю штрафного в дальню дев’ятку.

А головне — не було б цієї серії пенальті, на які тепер і нарікатимуть гравців полтавського колективу. Хоча починалось усе не надто погано з сейву Ісенка проти удару Сторчоуса в правий кут уже на другій спробі Кудрівки. Але потім Льопка потягнув удар Ієде в протилежний бік воріт, а Кане слідом за партнером влучив у ліву стійку, після чого всі завмерли в очікуванні на постріл Сердюка, однак той угатив у поперечину. Але якщо вже й наддосвідчений Скляр пробити воротаря в лівий кут чужих воріт не зумів, то що там питати з решти полтавських футболістів. Шок.

Фінальний свисток головного арбітра Миколи Балакіна з Київської області відправив до наступного сезону української Прем’єр-ліги Кудрівку, тоді як полтавська Ворскла виступатиме в Першій лізі.

Ворскла — Кудрівка 0:1 (перший матч – 2:1) (3:4 — пен.)
Гол: Литовченко, 9

Ворскла: Ісенко — Пердута, Малиш, Павлюк, Бацула — Скляр, Челядін (Є. Пасіч, 74) — Кане, Кулач (Ієде, 61), Салабай — Ндукве.

Кудрівка: Льопка — Мачелюк, Потімков, Сердюк, Мельничук — Вечурко (Шершень, 91), Думанюк — Козак (Андрущенко, 70), Литовченко (Сторчоус, 42), Рогозинський (Світюха, 70, Тузенко, 91) — Лєгостаєв.

Попередження: Малиш, Кане, Бацула, Скляр — Сторчоус